Обновлено 08.08.2024 Studentportal
А щастя було таким можливим,
Так близько!.. Але доля моя
Вже вирішена…
Олександр Пушкін, Євгеній Онєгін
Існує наукова думка, що час є величиною непостійною і має здатність рухатися з різною швидкістю. У рамках нашої розповіді ми не будемо занурюватися у фізичні теорії, що описують цей парадокс. Адже нас цікавить не феномен просторово-часового континууму, виявлений Ейнштейном, а рух і розвиток подій у розрізі історії.
Куди приводять мрії
Стосовно нашої розповіді, зазначимо те, що для нашої героїні, яка волею долі опинилася в “казковій” Московії, час став неухильно прискорюватися. Маятник долі Марини Мнішек став тривожно розгойдуватися все швидше і швидше, погрожуючи зачепити її саму…
Як ми вже говорили в попередній статті, 3 травня 1606 року юна наречена на чолі весільного кортежу урочисто в’їхала в Москву. З цього моменту Марина справді опинилася в “казці”, оскільки з нагоди її приїзду і підготовки до майбутнього весілля почалася низка пишних святкувань. Здавалося б, ось воно – наївне дівоче щастя, романтичні мрії про чарівне королівство і казкового принца почали здійснюватися.
8 травня, через п’ять днів після прибуття, в Успенському соборі, який є головним кафедральним храмом Московії, відбулася урочиста церемонія вінчання Марини Мнішек із царем Дмитром І Івановичем і, що особливо важливо, – її коронація. Марина була помазана на царство самим патріархом всієї Русі Ігнатієм. На той момент нашій героїні виповнилося всього лише 18 років. І тут не так уже й важливо, ким був її чоловік – законним царем або Самозванцем-Лжедмитрієм, головне, що Марина стала ЦАРИЦЕЮ.
Ця подія стала унікальним явищем для російської історії, оскільки досі царських дружин не коронували. При своїх вінценосних чоловіках вони служили лише для виконання невигадливих функцій – догоджати “його царській величності” і народжувати на світ спадкоємців.
Наша ж героїня вперше в російській історії набула зовсім іншого політичного статусу, вона вже виступала в ролі koregetki – співправительки російського монарха. Це давало їй можливість і право брати участь у правлінні державою поряд зі своїм чоловіком. А як перша коронована цариця Московської держави вона була на російський манер наречена Марія Юріївна.
12 травня для відбувся розкішний весільний бенкет, призначений виключно для польської свити, на який, щоб не псувати урочистість, дрімучих московитів не допустили. Святкування було організовано суто за європейськими стандартами, прийнятими в польському аристократичному середовищі того часу.
На той час у Московії все кулінарне мистецтво зводилося до нехитрого принципу “щи та каша – їжа наша”. Тому щоб не травмувати ніжні шлунки польських гостей місцевою варварською куховарською стравою, на розкішний бенкетний стіл було подано вишукані страви європейської кухні та елітні сорти вин.
Кожному гостеві призначалися індивідуальні тарілки і столові прибори, що на той час не практикувалося в Московії, де їли переважно руками, зрідка користуючись ложками. До речі, саме Марина Мнішек уперше познайомила московітів зі столовими вилками, за що вони їй згодом “віддячили” і нарекли відьмою. Бо на думку місцевих недалеких аборигенів, виделка нагадувала такі собі диявольські вила, з якими тоді зображували чортів-бісів.
Всі учасники свята були одягнені виключно за європейською модою в шовк, оксамит, мережива, а сам государ всієї Русі Дмитро I був одягнений у польський гусарський мундир. Кавалери і дами виконували бальні танці, прийняті при європейських королівських дворах.
Через два дні, а саме 14 травня, було організовано весільний бенкет із гуслями, квасом і скоморохами вже для російської аудиторії в особі місцевої московської еліти. А ще за кілька днів була запланована абсолютно неординарна подія для тогочасної Московії – бал-маскарад, до якого шили нове вбрання і виготовляли маски.
Можна тільки здогадуватися, які емоції та враження відчувала юна Марина. Здавалося б, усе про що так мріяла, про що марила, на що сподівалася ця романтично налаштована дівчинка, збулося.
Однак щастя, від якого так паморочилося в голові новоявленої російської цариці, тривало, на жаль, не довго. Її царювання виявилося надзвичайно короткочасним і тривало всього лише сім днів! Всього лише сім днів щастя жорстока доля відвела нашій героїні!
Тепер же для Марини настав час жорстокої розплати. Ось тільки напрошується питання – розплати за що? Чим таким нагрішила юна цариця московська, що стала маріонеткою в політичних іграх і наївно мріяла хіба що про вбрання, танці та бали?
І вдарив грім, і вибухнула буря!
Буря не пошкоджує маленькі дерева, а високе, зламавши, вириває з корінням.
Іоанн Дамаскін, християнський святий.
Як зазвичай трапляється в історії, великі трагічні події відбуваються абсолютно раптово. Здавалося б, ще вчора ніщо особливо не віщувало біду, що насувається. Лише десь на горизонті з’явилася маленька темна хмарка. Тепер же події цієї історичної драми починають проноситися зі швидкістю сучасного поїзда.
17 травня 1606 року стався державний переворот, результатом якого стало вбивство царя і князя всієї Русі Дмитра I, прозваного згодом Лжедмитрієм I або Самозванцем.
Усе його недовге царювання, вся політика цього монарха були спрямовані на проведення докорінних реформ і перетворень Московського царства. Дмитро побував у Європі, побачив рівень розвитку тодішніх західних сусідів, як ніхто усвідомлював відсталість і дикість Московії. Як людина освічена, спостережлива і, безсумнівно, розумна, він усвідомлював, що клишоногого російського ведмедя необхідно витягати з азіатського болота.
Очевидно, що він ще за 100 років до царя Петра I намірився “прорубати вікно до Європи”, тому й прийняв шлях на європеїзацію Росії, спрямований на проведення економічних і політичних реформ. Однак на відміну від того ж Петра, Дмитро не був тираном і кривавим деспотом. Навпаки, його правління вирізнялося відносною м’якістю по відношенню до підданих, становище кріпосного селянства полегшили, запроваджували суворий еконмічний контроль і боротьбу з хабарництвом, зловживаннями і казнокрадством.
Дмитро взяв курс на заспокоєння, політичні репресії щодо опозиції він не проводив, усіх опальних аристократів помилували, а їхні збитки компенсували за рахунок скарбниці.
У своїй внутрішній політиці Дмитро керувався таким принципом: “є два способи царювати, милосердям і щедрістю або суворістю і стратами; я обрав перший спосіб; я дав Богу обітницю не проливати крові підданих і виконаю її”.
Однак вузьколобі московити, які загрузли у відсталості та багатовіковій сплячці, реформи і прогресивний шлях розвитку не прийняли і не підтримали. Також “люд руський православний” шокувало недотримання царем церковних звичаїв, постів, церемоній і надання свободи віросповідання на “святій Русі”.
У своєму правлінні Дмитро міг спиратися лише на своїх найближчих помічників, які складалися суцільно з іноземців, переважно поляків, які, власне кажучи, і звели його на престол. Знову ж таки особисту безпеку монарха забезпечувала іноземна лейб-гвардія.
Усе це, природно, викликало невдоволення серед місцевих аборигенів, які почувалися ображеними, ущемленими й обділеними. Ну а шлюб з іноземкою-полькою, що йшов у розріз з усталеними традиціями, взагалі викликав нарікання обурення і обурення.
Таким чином серед консервативно налаштованої аристократичної еліти і духовенства дозріла змова, спрямована на повалення Самозванця з престолу. На чолі змовників став боярин Василь Шуйський “з товаришами”, який сам мітив на царський трон.
Що примітно, під час сходження “царевича Дмитра Івановича” на престол саме цей персонаж був ним помилуваний, повернутий до Москви із заслання і призначений другим радником у Раді царя. Що особливо вражає у світлі майбутніх подій, сам новоявлений російський монарх відчував до Шуйського повагу, симпатію і особисту прихильність.
Рано вранці 17 травня 1606 року за сигналом на сполох обурений натовп черні, підбурюваний змовниками, кинувся вбивати поляків, які нібито мали намір погубити “царя-батюшку”. Загалом у цій різанині з польського боку загинуло 524 людини. А тим часом ватажки заколоту зі своїми холопами попрямували до Кремля, де вирізали особисту німецьку царську царську охорону, а після вбили і самого Дмитра. Труп колишнього государя всієї Русі був цинічно підданий оскверненню і нарузі.
Не кожна казка має щасливий кінець…
Ну а що ж Марина, що сталося з нею? Новоспеченій цариці московській дивом вдалося вижити в цій різанині й уникнути долі свого вбитого чоловіка.
Їй просто пощастило, оскільки її не впізнали в метушні, що сталася в Кремлі. У ранкових сутінках серед жінок з її свити, які метушилися в паніці, Марині вдалося врятуватися завдяки своїй винахідливості. Будучи невисокого зросту і тендітної статури (нагадаємо, нашій героїні на цей момент виповнилося лише 18 років), вона сховалася під пишну спідницю однієї зі своїх фрейлін – Барбари Казановської, яка була вельми значною на вигляд жінкою похилого віку.
Озвірілі заколотники, що увірвалися, відчувши можливість легкої наживи, як це завжди трапляється, почали грабувати, бешкетувати і ґвалтувати жінок. Лише на стару фрейліну, яка вкрила під своєю спідницею юну государиню, ніхто не зазіхнув. У такий ось вельми незвичайний спосіб Марині вдалося уникнути насильства, наруги та ймовірної смерті.
Зрештою бешкетування розперезаних холопів зупинили московські бояри, які почали наводити лад у Кремлі. І тільки тоді для Марини минула смертельна небезпека, її саму та її свиту взяли під охорону до прояснення подальшої ситуації. Ще вчора володарка великої держави сьогодні перетворилася на заручницю, залежну від примхи злої долі.
Короткочасний період щастя і радості для Марини закінчився. Вчорашня казка, що тривала, на жаль, так недовго, перетворилася на реальний кошмар. Почався час болісної боротьби за існування, час негараздів, поневірянь і поневірянь. …
Далі буде…
Sergiusz Rozumny
Стилістична редакція –StudentPortal
