Обновлено 28.03.2024 Studentportal
Від Самбора, що на Західній Україні – до Астрахані на Волзі в Росії. Такий був життєвий шлях польської аристократки та першої коронованої цариці Московського царства Марини Мнішек.
Цей довгий шлях, що випав на долю нашої героїні починався як у казці розкішними балами, закінчився ж він трагічно забуттям і смертю.
Такою виявилася надмірна вартість, яку вона заплатила за своє лише дев’ятиденне перебування на московському престолі.
Доля Марини Мнішек є лише одним із епізодів в історії багатовікового протистояння між Польщею та Росією за домінування у Східній Європі.
Смутні часи початку XVII століття – час хаосу і кризи в Московії
Вихор подій, початку XVII століття, що охопив величезний простір східної Європи, строкатий калейдоскоп оригінальних, а часто загадкових особистостей, що оберталися у його хвилях, давно приковує до себе увагу істориків та письменників.
Казимир Валішевський. Смутний час
У російській історії початок XVII століття традиційно називається Смутним часом. Це час, коли в Московському царстві панував цілковитий хаос – вибухнула небувала політична, соціальна, військова та економічна криза, що ледь не призвела до знищення «імперії зла».
Тоді ж, як завжди трапляється в такі бурхливі часи, на історичній арені з’являються всілякі темні особи – авантюристи і самозванці, серед яких найвідомішими були Лжедмитрій І та Лжедмитрій II. Першому і більш вдалому з Лжедмитріїв, за допомогою польської зброї навіть «пощастило» сісти на престол Московії. Тому в історіографії період 1604 – 1606 років так і називається Димитріади (польськ. Dymitryady) – на ім’я двох головних фігурантів.
І одним з основних рушійних факторів у низці цих подій була безпосередня військова участь Польщі, що мала на меті за допомогою військової інтервенції встановлення контролю над своїм вічним ворогом – Московським царством.
Спочатку за допомогою польських магнатів на московський престол в 1605 був зведений Лжедмитрій I, який був по суті лише маріонеткою, що здійснюв волю польського короля.
А після цього, протистояння між Польщею та Московією вже вилилося у відкриту другу польсько-російську війну 1609 – 16118 р. Саме тоді білий польський орел ледь не заклював до смерті чорного російського двоголового орла-мутанта, від якого на всі боки летіли пух та пір’я.
Це були часи, коли Військо Польське на полях битв здобуло низку блискучих перемог. Саме тоді в 1610 році в період Смутного часу, Польщі, єдиній з країн вдалося взяти тодішню столицю Росії – Москву.
Ані шведи в 1709, ані французи в 1812, ані німці в 1941 року повторити успіх поляків так і змогли. Захоплена в 1812 року Наполеоном Бонапартом Москва, на той момент столицею не Росії не була.
Хто знає, як надалі розвивалися події та як виглядала б карта Східної Європи, якби Польщі тоді вдалося не лише розгойдати, а й остаточно звалити незграбного «російського колоса» на землю?
До цього бурхливого часу і відноситься ця історія, присвячена нашій героїні – польській аристократці Марині Мнішек (польск. Maryna Mniszchówna), яка стала ПЕРШОЮ офіційно коронованою та помазаною на царство царицею Московською. Вона стала активною учасницею та знаковою фігурою тих знаменних подій, у яких взяла безпосередню роль.
Варто зазначити, що до Марини в Московії цариць не було, були лише некороновані царські дружини. І лише через 100 років, в 1725 наступною коронованою російською царицею стане Марта Скавронська, прибалтійська полька, що стала дружиною Петра I, яка зійшла на престол під ім’ям Катерини I.
Тінь царя московського Іоанна Грозного
Тень Грозного меня усыновила
Димитрием з гроба нарекла
Олександр Пушкін. Борис Годунов
У 1603 році в Брагіні, родовому замку польських князів Вишневецьких, з’явивя таємничий незнайомець, який видавав себе нібито за Дмитра Іоановича – молодшого сина московського царя Іоанна IV Грозного, що врятувався чудовим чином.
Ще в 1591 році в російському місті Углич сталася дуже заплутана і темна подія, досі оповита мороком таємниці. В результаті трагічного інциденту за незрозумілих обставин, нібито загинув малолітній царевич Дмитро.
Що насправді тоді сталося і досі залишається загадкою. Як припущення висувалися версія нещасного випадку, внаслідок якого царське чадо під час гри «напоролося на ножічок».
Також висловлювалося гіпотеза, за якою, смерть царського сина насправді ні що інше, як злий умисел і підступи могутнього російського боярина Бориса Годунова, який згодом став царем московським.
Однак зі слів незнайомця, що виник з небуття, тоді насправді нібито загинув інший хлопчик із простолюдинів. А самого царевича підмінили, йому «чудесним чином» вдалося врятуватися і залишитися живими. Спочатку вцілілому Дмитру дали притулок деякі «добрі люди», а потім він уже ховався в монастирях.
Подорослішавши і змужнівши, молодий «царевич» вирішив домагатися справедливості і боротися за московський престол, що належав йому за правом народження і узурпований Борисом Годуновим. З цією метою він і втік у межі Польщі за допомогою та заступництвом короля Сигізмунда III.
На сьогоднішній день історики так і не дійшли до єдиної думки, хто ж тоді насправді ховався під ім’ям царевича Дмитра Івановича. Чи справді він – уцілілий молодший син Іоанна Грозного чи авантюрист-самозванець? Щодо цього існує безліч припущень та думок.
Найбільшу популярність заслужила версія, що цим незнайомцем був якийсь Григорій Отреп’єв – насправді монах, який втік, з московського Чудова монастиря. Тому в офіційній російській та українській історіографії цей персонаж прийнято іменувати, як самозванця – Лжедмитрія I, польські ж історики називають його Dymitr Samozwaniec I.
Царський син чи самозванець?
У всіх авантюристів дуже чесні обличчя. Ось чому вони так процвітають у своїх махінаціях.
Ерл Стенлі Гарднер
Чутки про «чудове спасіння» спадкоємця московського престолу досягла Польщі на що Його Величність король польський і Великий князь литовський Сигізмунд III Ваза побажав бачити «царевича Дмитра Івановича». Князю Костянтину Вишневецькому було наказано доставити «цареве чадо» до польської столиці.
Саме тоді проїздом по дорозі до Кракова, князь Вишневецький разом з втікачем-московітом відвідає в Самборі свого тестя – Єжи Мнішека (польск. Jerzy Mniszech), воєводу сандомирського, який належав до магнатів – еліти польської аристократії. Можливо, тоді й відбулося знайомство царевича з нашою героїнею – молодшою дочкою воєводи Мариною.
15 квітня 1604 року у Кракові відбулася урочиста аудієнція за участю польського короля та папського посланця з Ватикану. Сигізмунд III побачив в особі біглого московита певні політичні та економічні перспективи, а також можливість прямого впливу на свого східного сусіда та поширення католицтва в його межах.
Однак через те, що на той момент Річ Посполита вела важку і кровопролитну війну зі Швецією в Прибалтиці, Сигізмунд III не мав під рукою вільних військ і не мав можливості відкрити «другий фронт».
Тому польський король не бажаючи вплутуватися в авантюру, дипломатично поклав «російський проект» на плечі магнатів і наказав скликати шляхту та найманців.
Таким чином допомога у зведенні Дмитра на московський престол буде здійснюватиметься не від імені Польської Корони, а так би мовити, неофіційно, «приватним чином» за рахунок добровольців зі шляхти.
Познайомившись із «царевичем» Дмитром, Єжи Мнішек, зацікавився особою втікача і запросив його до себе в Самбір, де надав своєму гостеві найпривітніший прийом.
Гостинний господар ставився до московита, як до справжнього спадкоємця престолу і надавав йому відповідні знаки уваги.
Чи повірили поляки в «чудовий порятунок» царевича чи все ж таки вважали його самозванцем сказати важко, принаймні вони ніколи публічно це не спростовували і не ставили під сумнів.
У будь-якому разі, навіть якщо під ім’ям Дмитра Івановича і ховався спритний авантюрист, то треба віддати йому належне.
Был человек тот авантюрист,
Но самой высокой
И лучшей марки…
Сергій Єсєнін. Чорна людина
Людина, що іменував себе царевичем московським, виглядав дуже природно і впевнено поводився в суспільстві сильних світу цього. Він був добре освічений, ерудований, знав світські манери і головне – у ньому відчувалася царська «порода».
Он не красив, но вид его приятен,
И царская порода в нём видна…
Олександр Пушкін. Борис Годунов
Подіям російської Смути початку XVII століття російський поет Олександр Пушкін присвятив один із своїх найвідоміших творів – поему «Борис Годунов», що є епічним оповіданням тих подій. Пушкін мальовничо відображає портрети головних учасників Смути, серед яких з-під пера класика вийшли i образи Дмитра Самозванця та Марини Мнішек.
У світлі подій, що тоді відбувалися, сучасні історики все ж таки сумніваються, що забитий холоп, який вийшов із соціальних низів і втікач-чернець Гришка Отреп’єв міг би так вміло перевтілитися, вжитися в образ царського сина і майстерно зіграти цю роль.
Тому, дивлячись на людину, яка видавала себе за врятованого московського царевича, мабуть, навіть сам Станіславський сказав би: вірю!
Пушкінська версія образу Марини Мнішек
Как! Она красавица.
Да, мраморная нимфа:
Глаза, уста без жизни, без улыбки…
Олександр Пушкін. Борис Годунов
У Самборі московський втікач знайомиться з нашою героїнею, до якої виявляє живий інтерес і відчуває потяг. Незважаючи на свій ніжний вік п’ятнадцятирічна донька Єжи Мнішека змогла зачарувати і завоювати серце претендента на московський престол.
Історія зустрічі Марини та самозванця була яскраво описана Олександром Пушкіним у поемі «Борис Годунов». Цій романтичній події була присвячена знаменита сцена біля фонтану.
З-під пера російського класика постає його власна версія образу Марини – такої новоявленої підступної польської леді Макбет, холодної, байдужої чарівної діви, безпринципної кар’єристки з невгамовною жагою до влади та невгамовними амбіціями.
Однак варто відзначити, що це лише плоди буйної фантазії і не більше ніж літературна вигадка поета.
Марина, будучи істинною католичкою, з дитинства виховувалась у дусі благочестя та доброчесності.
До того ж вона постійно перебувала під пильним контролем батьків та наставників, які пильно стояли на варті її непорочності та чесноти.
Отже, таємна, нехай і романтична зустріч тет-а-тет з московським втікачем, яка описана Пушкіним, була просто неможлива, оскільки могла б кинути тінь на репутацію шляхетної польської панни, для якої честь і добре ім’я були найдорожчими на світі.
Особливо примітним є той факт, що на момент знайомства з московським «царевичем» Марині йшов лише … шістнадцятий рік. Поет же зображує Марину такою собі бувалою, фатальною жінкою-вамп – бездушною і марнославною руйнівницею чоловічих сердець:
Тщеславное мне сердце умилить?
У ног своих видала
Я рыцарей и графов благородных;
Но их мольбы я хладно отвергала…
І дуже малоймовірно, що в голівці юної польської панни вже тоді зріли амбітні проекти та глобальні геополітичні плани:
Не юноше кипящему, безумно
Пленённому моею красотой,
Отдаю торжественно я руку
Наследнику московского престола
Царевичу, спасённому судьбой….
Таким чином пушкінський портрет Марії – це наслідування генеральної лінії офіційної пропаганди російської царської династії Романових, що була брудною піною, яка опинилася на гребені історичної хвилі Смутного часу та була викинута на сміттєвий берег Московії.
Зрештою саме Романовим, які вийшли на сцену вже під саму завісу російської Смути, вдалося в 1613 року шляхом інтриг заволодіти царським троном і протриматися на ньому 300 років.
А це якраз і підтверджує висловлювання французького мислителя Мішеля Монтеня: „Плоди смути ніколи не дістаються тому, хто її викликав; він тільки сколихнув і замутив воду, а ловити рибу будуть вже інші».
Як «мимолётное виденье»?
Я помню чудное мгновенье:
Передо мной явилась ты,
Как мимолетное виденье,
Как гений чистой красоты.
Олександр Пушкiн
Ці відомі вірші молодий Пушкін колись присвятив своїй коханій. А чи можна ці рядки віднести не тільки до об’єкта пристрасті самого поета, але й до Марини Мнішек, що була ним оспівана в образі такої собі демонічної красуні в поемі «Борис Годунов», яка вже згадувалась?
То ким же була наша героїня насправді? Чи відповідала вона пушкінському неземному піднесеному ідеалу краси, чи все ж таки вона була земною жінкою з «плотi та кістки».
З дитинства, оточена батьківським коханням, ласкою та турботою, Марина здобула освіту, властиву представницям вищої аристократії Польщі. Вона читала, писала, вишивала, гарно співала та танцювала. До того ж протягом багатьох років вона вела особистий щоденник, який згодом послужив цінним історичним документом.
Її духовними наставниками були ченці з ордена бернардинців, які виховали її, як ревну католичку в традиціях віри, чесноти та доброчесності.
Щодо зовнішності Марини думки розходяться. На жаль, портрети початку 17 століття не дають можливості об’єктивно судити про її справжній образ. Згідно з відгуками сучасників, одні вважали її ідеалом краси та витонченості, інші ж стверджували, що вона була швидше мила, ніж була такою собі «писаною красунею».
Але, як би там не було, наша героїня вирізнялася надзвичайною харизмою, чарівністю, статтю, «породою».
Марина таки була класичний образ істинної польської аристократки, своєрідний еталон представниці вищої шляхти, загалом, що називається «блакитна кров і біла кістка».
Подібно до більшості дівчат її віку, Марина перебувала в полоні романтичних дівочих мрій і мріяла про «казкового принца на білому коні».
І «щастя» їй усміхнулося – вона таки його дочекалася в особі московського «царевича». На жаль, хід подальших подій наочно показують, куди наводять мрії.
Якби з’явився на обрії біглий московіт, завдяки старанням свого люблячого батюшки Марина вдало вийшла б за чоловіка – рівного їй високорiдного шляхтича і не залишила б в історії ніякого помітного сліду. Але як кажуть: історія не знає умовного способу.
Знала б Марина, що згодом на неї чекає, як обернеться її доля і в що в результаті це виллється для неї. А вилилося це у страждання та потоки жіночих сліз. Немилосердна доля розпорядилася по-своєму і приготувала Марині стати однією з ключових постатей Смутного часу в Росії татаким чином увійти в історію, зігравши в ній свою трагічну роль.
Падаючого – штовхни, або «російський проект» Єжи Мнішека
Падаючого – штовхни. Фрідріх Ніцше
В особі втікача-московита Єжи Мнішек побачив для себе величезні можливості і перспективи штовхнувши московського колоса, що похитнувся. Керуючись настановами свого короля, він вирішив особисто очолити та реалізувати «російський проект».
Зваживши всі за і проти, сандомирський воєвода запропонував Дмитру свою допомогу в організації заходів з відновлення «справедливості» та зведення його на московський престол.
А для цього потрібно було «всього лише» – штовхнути та повалити з московського трону царя-узурпатора Бориса Годунова.
Проте за свої послуги Мнішек вимагав задоволення своїх далекосяжних амбітних і честолюбних бажань.
Марині у всьому цьому підприємстві відводилася суто пасивна роль. Не маючи якихось особливих почуттів стосовно Дмитра, вона все ж погоджується беззаперечно виконати волю свого батька.
Тим більше перспектива запанувати на московському престолі розбурхувала свідомість юної польської панни. Але дозвольте запитати, а в кого б не закрутилася голова від подібних перспектив, тим більше у шістнадцятирічному віці?
25 травня 1604 року Дмитро та Єжи Мнішек склали шлюбний контракт, результатом якого стали заручини московського спадкоємця з Мариною. За умовами цієї угоди російський царевич після свого сходження на престол гарантує виплату воєводі 1 000 000 злотих. А вже після укладення шлюбу з Мариною тестю відходять Смоленське та Новгород-Сіверське князівства, що переходять таким чином до складу Польщі.
Марина ж отримує в особисте володіння «навіки вічні» міста Новгород і Псков, які також звільняються від контролю та юрисдикції Москви. Крім цього, Марина залишає за собою право вільно сповідувати католицизм, будувати католицькі костели і засновувати монастирі на всій території Московського царства.
На довершення всього Дмитро зобов’язується здійснити воістину неможливе – за рік привести православне Московське царство в лоно католицької віри. Це завдання виглядає мало здійсненним, оскільки московіти мали вікові, міцно укорінені традиції православ’я.
У разі невиконання вищезазначених зобов’язань цього контракту, Марія мала право на розлучення з повторним одруженням. Однак усі подаровані їй землі та доходи з них залишаються за нею.
Цей документ був офіційно завірений у присутності свідків, скріплений печаткою та підписаний майбутнім московським монархом: «Дмитро царевич рукою своєю».
Отже, фігури розставлені на шахівниці і партія ось-ось має початися.
16 жовтня 1604 року, говорячи мовою шахів, розпочався дебют у партії, в якій на кону став не стільки царський трон для самого Дмитра, скільки можливість впливу та контролю Польщі на Московію загалом.
«Російський проект» Єжи Мнішека вступив у стадію свого здійснення. Було вже неважливо, Самозванець, що ховався під личиною російського царевича, або сам справжній син Івана Грозного, зробив свiй хід та на чолі польського війська вступив у межі Московського царства.
Відтепер на карту поставлено не лише долю Дмитра, а й майбутнє самої Марини…
Далі буде…
Sergiusz Rozumny
Стилістична редакція —StudentPortal
