Обновлено 28.03.2024 Studentportal
Шановні читачі! Враховуючи актуальність та злободенність теми, пов’язаної з нинішньою віроломною агресією Росії проти України, ми продовжуємо публікацію серії статей, присвячених радянсько-польській війні 1919-1921 років.
У цих матеріалах ми висвітлюємо військовий конфлікт, що розгорівся між Радянською Росією, яка прагнула перемоги світової революції і Польською Державою, яка відстоювала свою незалежність.
Одного разу одіозний радянський лідер Йосип Сталін вимовив фразу, “Ми, більшовики, в чудеса не віримо”, що згодом стала знаменитим афоризмом.
У світовій історіографії Варшавську битву 1920 року також називають “Диво на Віслі”. Ця воістину епохальна баталія була вирішальною сутичкою не тільки саме радянсько-польської війни 1919 – 1921 рокiв., але й вплинула на подальший хід світової історії в цілому.
Відповідно, виходячи з логіки більшовиків, перемога під Варшавою, власне кажучи, була не таким вже й дивом, а, як виявилося, результатом грамотної продуманої стратегії польського військового керівництва, яке використовувало помилки та прорахунки командування Червоної Армії.
Завдяки точному розрахунку польських стратегів, вирішальний удар по противнику, висловлюючись словами Наполеона Бонапарта, був нанесений «у потрібний час та у потрібному місці».
У своїх попередніх публікаціях ми вже знайомили наших читачів із епохальними битвами, в яких Польща, яка є форпостом Європи, стримала орди східних загарбників. Під Легницею в 1241 р. польське військо князя Генріха II Благочестивого зупинило нашестя монголо-татар, а в 1673 р. під Віднем король Ян III Собеський впень розбив і відкинув назад турків-османів.
У серпні 1920 року в ході радянсько-польської війни (1919 – 1921 р.) під Варшавою відбулася грандіозна битва, в якій Військо Польське (Wojsko Polskie) вщент розгромило Червону Армію, що стрімко рвалася до польської столиці. Внаслідок катастрофічної поразки більшовиків, наступальний порив Рад був зламаний, а стратегічна ініціатива перейшла до рук Польської Армії.
Внаслідок цієї епохальної перемоги, Польща відстояла свою незалежність, Радянський уряд був змушений відмовитися від наступу на Захід та ідеї світової перманентної революції, а Європа була врятована від загрози більшовизму, що нависла над нею.
У світовій історіографії ця кульмінаційна баталія радянсько-польської війни 1919-1921 р. називається Варшавська битва (Bitwa Warszawska). Однак існує й альтернативна назва – “Диво на Віслі” (Cud nad Wisłą).
Автором цього терміна є польський історик Станіслав Стронський, який у серпні 1920 року провів аналогію з драматичними подіями Першої Світової Війни, що сталися восени 1914 року, коли несподіваний розгром німецьких військ, якi наступали на Париж, з легкої руки журналістів назвали „Диво на Марнi”.
Білий орел проти серпа та молота. Огляд першого періоду радянсько-польської війни 1919-1921 р.
У ході радянсько-польської війни 1919-1921 р. зіткнулися дві молоді держави – Польща, що відродилася після 123 років забуття і завоювала незалежність та молода Радянська держава, що утворилася після Жовтневого перевороту в Росії і стрімко набирала силу в горнилі Громадянської війни.
У попередній статті, присвяченій радянсько-польській війні (wojna polsko-bolszewicka, wojna polsko-sowiecka) 1919-1921 р., ми вже розповіли про початок і перший період цього військового конфлікту.
У цій війні зіткнулися дві молоді держави – Польща, що відродилася після 123 років забуття і здобула незалежність та молода Радянська держава, що утворилася після Жовтневого перевороту в Росії і набирала сили в горнилі Громадянської війни.
Це протистояння двох противників було не лише боротьбою за території та ресурси, а й була зіткненням двох різних світів, двох ворогуючих ідеологій.
Польський уряд, очолюваний Юзефом Пілсудським, планував відродити колишню славу Речі Посполитої та реалізувати грандіозний геополітичний план “Міжмор’я” (Międzymorze), що здійснювався під гаслом: „Польща від моря до моря” (Polska od morza do morza).
Більшовики ставили собі за мету втілити в життя доктрину, що передбачала повну перемогу світової революції та встановлення комуністичного режиму на всій планеті. Але для досягнення цього завдання на їхньому шляху стала Польща, яка i є бар’єром, що перегороджує шлях до Європи.
Цiлком природно, що при такому зіткненню протилежних інтересів Польщі та Росії початок військових дій був лише питанням часу, що і сталося 4 січня 1919 року. Цю дату прийнято вважати початком радянсько-польської війни 1919-1921 років.
У результаті кампанії 1919 року Військо Польське стрімко наступаючи, розгромило частини Робітничо-селянської Червоної Армії (РСЧА) і змусило противника стрімко відступати на схід. Таким чином, до початку осені 1919 року Польща контролювала всю територію Білорусії та частину Литви. 19 квітня 1919 року було взято Вільно, а 9 серпня 1919 року польські частини увійшли до Мінська.
Військова кампанія 1920 року розпочалася із зимового наступу польської армії на південному театрі бойових дій, якай перебував на території України. У союзі з військами Української Народної Республіки (УНР) опір більшовиків вдалося зламати та змусити їх відступати на схід.
В результаті практично вся територія Правобережної України опинилася у зоні контролю Польщі. Кульмінацією успіху польської зброї стало взяття Києва 6 травня 1920 року та тріумфальний парад переможців знаменитим київським Хрещатиком.
Вперше після 1648 року польська кавалерія під звуки “Мазурки Домбровського” елегантно гарцювала стародавньою бруківкою української столиці.
Відповідно Польщі вдалося відвоювати практично всі східні землі – Східні Кріси (Kresy Wschodnie), які раніше входили до складу Речі Посполитої до початку трагічної епохи розділів XVIII століття. Здавалося, що до здійснення первісного плану польських політиків – відновлення Речі Посполитої в її колишніх кордонах залишалося вже трохи…
Однак більшовикам, незважаючи на низку поразок і невдач, все ж вдалося, підтягнувши свіжі резерви, зібратися з силами, мобілізуватися і приготуватися до вирішального контрнаступу. Як вимушений захід, було змінено командний склад Західного та Південно-Західного Фронтів, на чолі яких стали перспективні та енергійні полководці — Михайло Тухачевський та Олександр Єгоров.
Для посилення з північнокавказького напрямку в терміновому порядку було перекинуто загартовану в боях Громадянської війни в Росії елітну 1-у Кінну Армію під керівництвом талановитого і харизматичного воєначальника Семена Будьонного.
Згодом Будьонного, хвацького кавалериста та рубаку, назвуть “Червоним Мюратом”, за аналогією зі знаменитим наполеонівським маршалом.
Таким чином, зібравши всі сили в кулак, 4 липня більшовики силами Західного фронту переходять у рішучий контрнаступ, який на Південно-Західному Фронті був підтриманий стрімким тиском 1-ї Кінної Армії.
Внаслідок найпотужніших ударів Червоної армії підрозділи Війська Польського з боями почали відступати у західному напрямку.
Зазнаючи гострої нестачі в живій силі, кінському складі та боєприпасах польські частини відходили до польського кордону.
Були втрачені всі території, зайняті під час військових кампаній 1919 та 1920 років.
А потім бойові дії перекинулися вже на територію самої Польщі. Ворог люто рвався до Варшави. Здавалося, що вже ніяка сила не зможе зупинити стрімкий тиск і переможне просування Червоної Армії на захід.
Однак…
„Бо немає нічого таємного, що не стало б явним, ні сокровенного, що не стало б відомим і не виявилося …”
Євангеліє від Марка, р. 4 ст. 22
У ході радянсько-польської війни 1919-1921 років. бойові дії велися не тільки на полях битв за допомогою зброї, а й у… радіоефірі. Це ознаменувало протистояння противників на новому технологічному рівні. Таким чином, з польського боку було задіяно нові способи використання сучасних, на той час, методів розвідки та контррозвідки.
Під час радянсько-польської війни відбулася одна знаменна подія, що величезною мірою вплинула на результат бойових дій. У цьому військовому конфлікті бойові дії велися не лише на полі бою силою зброї, а й … у радіоефірі.
Польська сторона використовувала сучасні та передові на той час методи радіорозвідки та контррозвідки, і якi в результатi, спричинили катастрофічний розгром Червоної Армії у Варшавській битві.
Ще влітку 1919 року співробітниками польського Генерального Штабу з відділу Р-2 (розвідка та контррозвідка) успішно зламали секретні військові шифри, бiлогвардійської Добровольчої Армії, і більшовицької Червоної Армії.
Відділ Р-2 був організований за розпорядженням Юзефа Пілсудського, який розумів величезну важливість радіоперехоплення та дешифрування ворожих донесень. Керівництво даним підрозділом було доручено молодому та перспективному офiцеру – поручику Генерального Штабу Яну Ковалевському, який й запросив до роботи „наукові уми”.
У його групі працювали видатні польські вчені-математики, які були на той час викладацькою елітою – професори з університетів Варшави та Львова – Стефан Мазуркевич, Вацлав Серпінський та Станіслав Лесневський. На допомогу їм були надані молоді та талановиті аспіранти-математики.
В результаті проведеної титанічної роботи співробітникам відділу Ковалевського вдалося успішно зламати майже всі військові шифри, як більшовиків, так і їх ідейних супротивників з білогвардійського руху. Завдяки цьому дешифрувальники явно „бачили” всю ситуацію, що відбувалась на величезній території колишньої Російської імперії, охопленої Громадянською війною.
Однак польські контррозвідники на цьому не зупинилися, натхненні успіхом, досягнутим на початку 1920 року, вони зламали ще й секретні шифри Німецького Генерального Штабу.
Таким чином, у період з літа 1919 року і до кінця 1920 року кількість радіограм, прийнятих і дешифрованих польськими фахівцями, становила майже три тисячі. У середньому вони розшифровували близько 500 радіограм на місяць, які являли собою донесення та накази по Червоній Армії.
У кульмінаційний період, що припадає на драматичний серпень 1920 року, співробітники групи Ковалевського розсекретили 410 радіоповідомлень від більшовицьких воєначальників — Тухачевського, Троцького, Якіра, Гая, Каменєва тощо.
Завдяки успішній роботі польських контррозвідників, керівництво Війська Польського змогло реально оцінити ситуацію, що склалася, виявити прорахунки та помилки противника. На підставі отриманої інформації польським стратегам вдалося ухвалити вірне та зважене рішення, що вплинуло на результат Варшавської битви.
„Товариші, бійці революції! Вперед на Захід! На Варшаву – марш!
Наказ командувача Західного Фронту Червоної Армії Михайла Тухачевського
Незважаючи на відчайдушний опір польської армії, війська Західного фронту більшовиків, очолюваного Михайлом Тухачевським, продовжували стрімкий наступ на Варшаву. Тріумфальний переможний парад вулицями польської столиці вже бачився у мріях „Червоному Наполеону”, як згодом назвуть Тухачевського.
Однак, як показала історія, мрії невдалого ”червоного” командира виявилися примарними і їм, так і не судилося здійснитися…
Це був переломний момент для польської армії, яка після наступу на Київ під натиском радянських сил була змушена відступати на захід. На кінець липня – початок серпня для Війська Польського склалася критична ситуація, яка не дозволила йому закріпитися і стати в оборону на лінії річки Буг. На початку серпня противнику був зданий Брест і для Червоної Армії відкрилася пряма дорога вглиб Польщі.
Підрозділи Західного фронту більшовиків під керівництвом Михайла Тухачевського стрімко рвалися у напрямку Варшави. Виснажені та знесилені польські війська під потужним натиском противника були змушені відступати.
Переможний та тріумфальний парад вулицями польської столиці вже марився „червоному” воєначальнику у його мріях.
Згідно з стратегічним планом, розробленим більшовицьким військовим керівництвом, частини Західного фронту, зосереджені на північному рубiжі, на заключній фазі наступу повинні форсувати річку Віслу в її нижній течії з наступним вирішальним ударом по Варшаві із заходу.
Такий план передбачав повне оточення польської столиці з подальшим її штурмом.
Слід зазначити, що тут радянські військові уми не виявили особливої винахідливості, цей задум не був оригінальним, а лише повторював стратегію російських військ, які задушили польське повстання 1831 року.
Більшовицький Західний фронт, очолюваний Михайлом Тухачевським, включав чотири загальновійськові армії (3-я, 4-а, 15-а, 16-а) і 3-й кавалерійський корпус.
Сили «червоних», які входили до складу Південно-Західного Фронту включали 12-ю, 14-ту загальновійськові армії та Першу Кінну Армію. Загальна чисельність особового складу радянських військ на двох фронтах досягала до 200 000 багнетів і шабель.
На південному напрямку війська Південно-Західного фронту більшовиків, під керівництвом Олександра Єгорова, розвиваючи наступ, уткнулися у стіни Львова і безуспішно намагалися штурмувати столицю Галичини, яку відчайдушно обороняли лише три польські піхотні дивізії.
На думку червоних воєначальників, Польська Армія була вкрай дезорганізована, знекровлена та зовсім не здатна для подальшого проведення будь-яких військових операцій.
Більшовицькі стратеги, окрилені успіхом, самовпевнено пророкували загибель Польщі найближчим часом.
Сили Війська Польського були розосереджені за трьома фронтами:
- Північний Фронт, у складі 1-ї, 2-ї, 5-ї армій (командувач генерал Юзеф Халлер);
- Центральний Фронт, у складі 3-ї та 4-ї армій (командувач Едвард Ридз-Смігли);
- Південний Фронт, у складі 6-ї армії та Армії УНР (командувач Вацлав Івашкевич).
Загальна чисельність польських військ за трьома фронтами досягала до 120 000 чоловік.
На заклик польського уряду стати на захист Батьківщини відгукнулися тисячі патріотично настроєних добровольців.
Їхня загальна кількість досягала 80 тисяч і спочатку навіть планувалося сформувати з них окрему добровольчу армію, але все ж було прийнято рішення розосередити добровольців по батальйонах і створити тільки одну добровольчу дивізію.
Тисячі польських жінок і дітей, сповнені ентузіазмом, вступали до лав як допоміжних підрозділів, так і до складу бойових частин.
Моральний дух поляків був як ніколи високим. Перед обличчям небезпеки, що насувалася, весь польський народ від малого до великого вирішив зі зброєю в руках до кінця, до останнього подиху до останньої краплі крові захищати Варшаву, відстоювати свободу і знову здобуту незалежність своєї Батьківщини!
І як показала історія саме під стінами Варшави вирішувалась не лише доля відродженої Польщі, а й майбутнє всієї Європи, яку так пристрасно прагнули «звільнити» більшовики!
І хто знає, якими б жахливими були наслідки, якби в 1920 року польський народ не зупинив нашестя більшовицьких орд…
Далі буде…
Sergiusz Rozumny
Стилистическая редакция —StudentPortal
