Обновлено 10.02.2022 Studentportal
Відомий афоризм говорить: “історія не терпить умовного способу”, що має на увазі твердження, що ніхто не знає, як надалі розвивався б хід подій.
З іншого боку, із великою часткою ймовірності, можна припустити, що якби в 1683 році польський король Ян III Собеський не розгромив турків під Віднем, то храми в Європі вінчав б не християнський хрест, а мусульманський півмісяць.
Турецька загроза в Європі
Нагадаємо нашим читачам, що в 1241 році в битві на Легницькому полі полякам вдалося зупинити монгольський завойовницький “похід до останнього моря “.
У 1683 році Польща знову врятувала Європу від навали східних орд, цього разу від турків-османів і зупинила їх експансію до Центральної Європи.
Після нищівної поразки під Віднем наступальний порив Туреччини було зломлено. З цього моменту турки обмежилися лише Чорноморським басейном, і відтепер могутність османів стала хилитися до занепаду.
Розгромивши Візантійську імперію і закріпившись на Балканах, протягом 300 років турки-османи наполегливо прагнули завоювати Європу. Це багатовікове протиборство означало вже не просто захоплення території, а виливалося фактично в конфлікт двох культур: Сходу і Заходу, конфлікт, заснований на релігійному протистоянні ісламу та християнства.
Однак, незважаючи на постійний натиск, мусульмани зустрічалися з наполегливим опором християн. Про хрестовий похід польського короля Владислава III проти турків, з метою запобігання їх агресії, та про його героїчну смерть під Варною, ми вже розповідали в нашій попередній статті.
Слід зазначити, що раніше ще в 1529 році турки вже брали в облогу Відень. Столиця Австрії, розташована на Дунаї, перебувала на перетині важливих торговельних шляхів, що ведуть від Чорного моря до Західної Європи, і займала ключове стратегічне положення.
Однак тоді через запеклий опір християн, хвороб, що спалахнули в турецькому війську і безперервні дощі, “воїнам Аллаха” так і не вдалося оволодіти містом. Після невдалої облоги загарбники, зазнавши величезних втрат, змушені були відступити, так і не взявши австрійську столицю.
Турки-османи готуються до рішучого реваншу
Незважаючи на невдачу, Туреччина так і не відмовилася від ідеї захоплення австрійської столиці й через 154 роки султан Мехмед IV вирішує знову вдатися до спроб реваншу. Цього разу турки протягом декількох років дуже грунтовно готувалися до майбутньої військової кампанії. Ремонтувалися дороги й мости, будувалися опорні пункти, створювалися запаси провізії, амуніцій та військового спорядження. Ретельно перевірялася стрілецька зброя та артилерія. Озброєння всіх типів зосереджувалось в арсеналах.
Була оголошена й проведена загальна мобілізація. Загальна чисельність військ, до яких, крім турків, входили військові контингенти їх васалів із Валахії, Молдови, Трансільванії і Кримського ханства, склала 200 000 чоловік! Одних тільки яничар, що вважалися елітою в турецькому війську, було 45 000. Артилерійський парк склав 300 знарядь різного калібру. На чолі турецької армії встав Великий візир Кара Мустафа-паша, який був досвідченим і талановитим полководцем.
Звісно ж, військові приготування османів були помічені австрійцями, які з огляду на небезпеку, що насувається, в свою чергу стали готуватися до майбутньої війни. Результатом цього стало укладення союзу між монархами Австрії й Польщі. Ерцгерцог Австрії Леопольд I Габсбург і король Польщі Ян III Собеський уклали спільний договір про надання взаємної військової допомоги в разі вторгнення Туреччини на їх території.
Польський король Ян III Собеський (1674 – 1696) заслужив репутацію талановитого й досвідченого полководця, який виграв багато битв. Найяскравішою з його перемог була битва під Хотином в 1673 році, в якій він вщент розгромив турецьку армію та заволодів укріпленою фортецею Хотин. За цей подвиг Собеський отримав прізвисько “Хотинський Лев”. Ставши королем Польщі, Собеський користувався величезним авторитетом і повагою серед монархів Європи, які вбачали в ньому короля-воїна, що “не злазить із сідла” та експерта щодо турецького питання.
Як надалі показала історія, саме союз із Польщею і керівництво бойовими діями Собеським, врятували не лише саму Австрію, але можливо і всю Європу від мусульманської експансії.
Облога Відня
31 березня 1683 року Великий візир Кара Мустафа-паша від імені султана Мехмеда IV оголошує Австрії війну, і вся величезна турецька армія рушає в похід. На початку липня агресори вторгаються на територію Австрії й прямують до її столиці – Відня. З огляду на величезну чисельну перевагу з боку османів, австрійські війська на чолі з Леопольдом I Габсбургом відступають до міста Лінц. До відступаючих солдат приєдналися близько 80 тисяч біженців.
14 липня основні сили османів підступають до Відня і беруть в облогу місто. Великий візир Кара-Мустафа висуває ультиматум захисникам, в якому він вимагає негайної здачі міста і навернення всього населення до ісламу. У разі відмови, Кара Мустафа всім пророкував “гнів Аллаха” і негайну болісну смерть.
Незважаючи на погрози турка, захисники Відня відмовилися прийняти умови його ультиматуму і на чолі зі своїм комендантом Ернстом Рюдігером фон Штаренбергом приготувалися до захисту міста й відбиття атак ворога. Гарнізон захисників міста складався всього лише з 11 000 солдатів і 5 000 ополченців, а саме місто було укріплено 370 фортифікаційними знаряддями.
Слід зазначити, що на той час Відень мав міцні стіни, був прекрасно укріпленим містом, а його фортифікаційні споруди відповідали останнім досягненням військової інженерної науки. Кара Мустафа прекрасно розумів, що рішучий штурм міста, звичайно ж, призведе до перемоги, однак, навіть, незважаючи на 20-ти кратну перевагу в живій силі, спричинить величезні втрати з боку турків. Тому, бажаючи відмовитися від незліченних жертв, турецька воєначальник вирішив брати в облогу Відень і обмежитися мінімальними втратами своїх воїнів.
Отримавши відмову, Кара Мустафа наказав рити окопи й траншеї навколо міста, що перебуває в облозі, і зможе захистити турецьких солдат від шквального артилерійського і рушничного вогню, проведеного оборонцям Відня. Оточивши місто, турки перекрили всі шляхи сполучення і поставили тим самим захисників в скрутне становище, позбавивши їх продовольства та провіанту.
Ян Собеський вирушає в похід і поспішає на допомогу Відню
29 липня король Ян Собеський на чолі 27-тисячного Коронного війська вирушає з Кракова на допомогу австрійським союзникам. У складі його військ перебували переважно кавалерійські частини: 24 хоругви (сотні) крилатих гусар, які вважалися елітою польської армії, 77 панцирні роти, 31 рота драгунів і 28 гармат.
Перед початком походу Ян Собеський відвідав знаменитий Ясногорський монастир в Ченстохові, щоб стати на коліна перед польською національною святинею – світлим образом Ікони Ченстоховської Божої Матері, помолитися і попросити у Неї допомоги в битві з ворогом.
3 вересня польська армія зустрічається з військами союзників у міста Тульн, що було місцем збору. Ян Собеський приймає верховне командування над об’єднаної армією коаліції, що складається з польських, австрійських та німецьких контингентів.
Загальна чисельність сил християн налічувала близько 71 тисячу солдатів. Незважаючи на багатонаціональний склад військ коаліції, Собеському вдалося проявити свій талант лідера – згуртувати їх ряди, організувати чітке керівництво і надихнути солдатів на боротьбу. Тому бойовий дух християн був як ніколи на висоті, бо билися вони не лише за інтереси своїх монархів, але перш за все за свою віру.
Ударне ядро об’єднаних сил союзників становила польська елітна дворянська кавалерія – крилаті гусари. Озброєні довгими піками, довжина яких сягала 5-6 метрів, а також холодною та стрілецькою зброєю, закуті в залізні обладунки польські гусари протягом більше 100 років були найкращою кавалерією в Європі. Їх відмінними атрибутами були крила, прикріплені до спин та шкури хижаків (тигрів, леопардів, рисей), одягнені поверх обладунків.
Крилаті гусари брали участь у всіх війнах Речі Посполитої й були грізною силою, їх таранний удар був страшним для противника, від якого, як правило, він уже не міг оговтатися. Вони викликали настільки сильний жах, що, наприклад, шведські найманці відмовлялися битися з ними. Перебуваючи на вістрі атаки, вони часто вирішували результат багатьох битв і, як показала історія, в битві під Віднем саме стрімкий удар крилатих гусар вирішив результат цієї битви.
Початок битви під Віднем
6 вересня об’єднані війська християнської коаліції форсували Дунай, і вийшли на оперативний простір. Відповідно до стратегічного плану, розробленого Яном Собеським, австрійські та німецькі війська повинні були розпочати бойові дії проти турків на їх правому фланзі. За задумом польського головнокомандуючого їх мета полягала в тому, щоб відволікти на себе та скувати сили мусульман, і позбавити їх тим самим можливості здійснити маневр.
Польські ж війська на чолі з самим Собеським здійснили дводенний потайний маневр через важкопрохідний Віденський Ліс з метою завдання головного таранного удару по лівому флангу турецького війська та подальшого виходу в тил супротивника.
Вранці 12 вересня 1683 року австрійські та німецькі сили почали розгортатися і будуватися в бойові порядки з метою завдання удару по правому флангу ворога. Для того, щоб попередити маневр християн, Кара Мустафа, розгорнув частину своїх військ і, не знімаючи облоги Відня, повів їх в атаку, після чого зав’язався запеклий бій, що тривав цілий день.
Увесь день турки люто атакували сили союзників, а їх штурмові загони одночасно намагалися підірвати стіни, взятого ними в облогу Відня, щоб заволодіти містом. Незважаючи на значну чисельну перевагу з боку турків, австрійці та німці, вставши в оборону, все ж наполегливо стримували противника. Їм вдалося стримати сили ворога до того моменту, доки польська кавалерія змогла зайняти зручні позиції на лівому фланзі турків і приготуватися до атаки.
Атака польської кавалерії
О 17 годині польська кавалерія пішла в бій. Славетні крилаті гусари, що знаходилися на вістрі атаки, сталевою лавиною на повному скаку обрушилися на турків. У звірячих шкурах, з піками наперевагу, що були прикрашені біло-червоними вимпелами, вони люто кинулися на ворога.
Очевидці битви вже пізніше розповідали, що гусари, які йшли в атаку, в своїх блискучих на сонці обладунках із білими крилами за спинами, були незвичайним і приголомшливим видовищем. Австрійські солдати були буквально зачаровані ними. За словами свідків, гусари були подібні небесним ангелам, що спустилися з небес для боротьби з ворогами християнської віри.
Еліту польського війська на білому скакуні повів у бій сам король Ян III Собеський. Удар польської кавалерії був настільки сильний, що перші ряди турків були буквально зметені й розтоптані. Зламавши піки, гусари почали рубати турків шаблями й колоти їх кончежами – довгими рапірами. Османи, не витримавши атаки, здригнулися і почали відступати, а полякам з ходу вдалося проломити лівий фланг турецького війська, вийти їм у тил і захопити турецький табір.
Натиску польських гусарів не витримали навіть знамениті своєю стійкістю, військовою підготовкою і фанатизмом сумнозвісні турецькі яничари, які вважалися елітою османської армії. Атака крилатих гусар змусила турок відчути тваринний жах і остаточно підірвала їх бойовий дух. Від колишньої похвальби й загроз не залишилося й сліду, і “відважні воїни Аллаха” почали відступати, а пізніше відступ вже переріс в панічну й безладну втечу.
До вечора битва була закінчена: завдяки стрімкій атаці польської кавалерії християни здобули рішучу перемогу на полі бою, облогу Відня було знято, а величезне турецьке військо було розгромлене й розсіяне. Розрізнені загони турецьких солдатів рятувалися втечею, тікаючи на південь в сторону кордону.
Результати битви під Віднем
Вже після битви Ян Собеський перефразував знамениту фразу Гая Юлія Цезаря “Veni. vidi, vici” і сказав: “Venimus, vidimus, Deus vicit“. У перекладі з латини його вислів означає – “Ми прийшли, ми побачили, Бог переміг”.
Під час битви турки тільки убитими втратили 15 тисяч чоловік, 14 000 – загинуло під час облоги Відня, 5 000 – були важко поранені, понад 10 000 потрапили до полону. Крім цього були втрачені всі гармати. Решта сил мусульман була повністю дезорганізована і не здатна до опору. Султан Мехмед IV не пробачив своєму візирові Карі Мустафі ганебної поразки і наказав задушити його. Втрати союзників в битві склали 4 500 осіб убитими і 3 500 пораненими.
Завдяки вмілому керівництву і полководницькому таланту короля Яна III Собеського та силі польської зброї битва під Віднем була виграна. Відтепер могутність і військова міць Туреччини були підірвані, а ісламський півмісяць вже не являв колишньої страшної загрози.
У османів більше вже не залишилося сил і ресурсів для ведення великомасштабних завойовницьких походів. Християни перехопили стратегічну ініціативу та почали поступово витісняти турків із захоплених ними територій.
Таким чином, нищівна поразка під Віднем змусила турецьких султанів відмовитися від агресивної політики, спрямованої на Центральну та Західну Європу.
Sergiusz Rozumny
Стилістична редакція – StudentPortal.pl
