Обновлено 04.03.2023 Studentportal
“Улюбленці богів помирають молодими” – цей відомий стародавній афоризм можна застосувати і до польського короля Владислава III, який прожив, хоча і коротке життя, але покрив своє ім’я гучною славою на полі бою. Юний король очолив останній хрестовий похід християн проти турків і героїчно загинув у битві біля болгарського міста Варна, здобувши собі прізвисько Варненчик (Варнійский).
Владислав III (1424 -1444 р) народився в Кракові 31 жовтня 1424 року. Його батьками були польський король Владислав II Ягелло та литовська княжна Софія Гольшанська. У 1434 році після смерті свого батька Владислав в дев’ятирічному віці сходить на польський престол.
25 липня 1434 року він урочисто коронується в Краківському кафедральному соборі святих Вацлава і Станіслава, та стає наймолодшим королем за всю історію Польщі.
Природно, що перебуваючи в такому юному віці, король не міг керувати державою, тому до набуття ним повноліття у 1438 р., від його імені правила країною рада регентів на чолі з єпископом краківським Збігнєвом Олесницьким.
Юний король успадкував войовничий характер свого знаменитого батька, і з дитинства виявляв особливий інтерес до військових занять і ратного мистецтва. З максималізмом, властивим юності, Владислав всією душею прагнув до слави та військових подвигів.
Посилення турецької агресії в Європі
Початок XV століття в південній Європі ознаменувався все більш наростаючою османською загрозою. Колись могутня Візантійська імперія вже не могла протистояти натиску турків-османів, адже вона згасала і доживала свої останні роки.
До цього часу турки в Європі заволоділи практично всім Балканським півостровом і стали загрожувати Угорщині, що залишилася останнім форпостом перед турецьким натиском, спрямованим на Центральну Європу.
У 1440 році після смерті угорського короля 16-річний Владислав з ініціативи сейму сходить на престол Угорщини під ім’ям Уласло I і об’єднує під своєю владою вже два королівства. Династичний союз обох держав Польщі – Угорщини мав протистояти турецькій агресії, що посилювалася.
До цього часу турки, яких очолював султан Мурад II (1421 – 1451 г.), розгромивши союзну Угорщині Сербію, підходять вже до угорських кордонів. Усвідомлюючи, що насувається османська загроза, спрямована в бік Угорщини, Владислав починає підготовку до збройної відсічі.
Останній хрестовий похід проти турків-османів
1 січня 1443 року римський папа Євгеній IV видає буллу про початок нового хрестового походу проти турків. В історіографії цей хрестовий похід вважається останнім, незважаючи на те, що бойові дії між християнами та мусульманами триватимуть ще сотні років. Відповідно, король Владислав і є останнім проводирем хрестоносців.
В ході підготовки були мобілізовані значні матеріальні ресурси, під прапорами Владислава стає польська та угорська знать, а також військові контингенти з Валахії, Молдови та Сербії.
Навесні 1443 року об’єднане військо хрестоносців перетинає Дунай і вступає на землі, підкорені османами. Перша фаза військової кампанії характеризувалася лише дрібними сутичками. На початку походу удача супроводжувала хрестоносців, під натиском яких, турки відступали вглиб Болгарії, використовуючи тактику випаленої землі.
3 листопада 1443 р. відбулося перше велике зіткнення – хрестоносці розгромили турків під містом Ніш.
24 грудня сталась наступна битва біля Яловаца. Битва закінчилася впевненою перемогою хрестоносців і подальшим взяттям міста Софії.
А 2 січня 1444 року відбувся черговий бій біля Куновице, в якому християни знову розгромили турків.
В цей час в малоазійської провінції Анатолія спалахнув заколот і турецький султан Мурад, який не має можливості воювати на два фронти, запросив у Владислава мир. Мирні переговори тривали з квітня до серпня, і в результаті, 15 серпня був підписаний Сегедський мирний договір.
І знову війна, і знову в похід …
Однак, на жаль, мир тривав недовго. За свідченнями середньовічних хроністів, одразу ж після укладення миру, турки відмовлялися дотримуватися умов договору і стали здійснювати провокації. Це підштовхнуло молодого короля до розриву угоди і відновлення військових дій.
Цього разу до армії хрестоносців, окрім польських та угорських дворян, приєдналися богемські й тевтонські лицарі, а також військові контингенти боснійців, хорватів і болгар. До армії Владислава також приєдналися особисті лицарі римського папи.
Христове воїнство хрестоносців знову виступило в похід, в напрямку турецької столиці міста Едірне і стало просуватися на схід Болгарії, захоплюючи ворожі фортеці, що зустрічаються на шляху.
В цей час за підтримки генуезців, які надали султанові Мураду свої кораблі, і зрадили своїх братів-християн, величезна турецька армія переправляється через Дарданелли на європейський берег і швидким маршем просувається назустріч хрестоносцям.
Венеціанській ескадрі та флоту римського папи не вдалося перекрити протоки Босфор і Дарданелли з метою блокади європейського берега і запобігання висадки турецьких військ.
9 листопада 1444 р. армії хрестоносців і турків зустрічаються біля болгарського міста Варна. Обіцяна візантійським імператором Іоанном VIII допомога хрестоносцям так і не надійшла.
Армія Владислава налічувала від 16 до 24 тисяч воїнів, тоді як турки володіли значною чисельною перевагою, за підрахунками істориків їх сили могли сягати 60 – 120 тисяч воїнів. У будь-якому випадку, османи мали більш ніж триразову перевагу в живій силі.
Спочатку турки виявилися в більш вигідній позиції, ніж хрестоносці, у яких за спиною виявилося Чорне море, а на флангах: озеро і болото – ліворуч, і круті схили гір – праворуч. У разі невдачі у хрестоносців просто був відсутній шлях для відступу.
На військовій раді Владислав III, незважаючи на явну нерівність сил і невигідну позицію, відмовився від оборонної тактики і прийняв рішення атакувати противника, адже на його думку, ховатися в укріпленому таборі – негідно армії, яка прагне до слави і перемоги.
Битва під Варною. Хід битви
Вранці 10 листопада війська противників почалися готуватися. Хрестоносці зайняли позицію по фронті протяжністю 3,5 км. Над військами хрестоносців на вітрі тривожно розвивалися численні лицарські прапори, а над особистими загонами Владислава III майоріли знамена Святого Георгія – покровителя християнських воїнів.
Король разом із польськими лицарями, закутими в залізні обладунки, зайняв місце в центрі свого війська, а командування флангами, на кожному з яких були розташовані по п’ять полків, він доручив своїм найближчим військовим помічникам.
Навпроти хрестоносців на відстані 4 тисячі кроків розташувалося величезне турецьке військо, над яким майоріли нескінченні зелені прапори ісламу.
Ставка султана Мурада перебувала позаду армії в добре укріпленому таборі, що охоронявся елітними загонами яничарів.
Битва почалася із запеклої атаки османів, що величезними масами обрушилися на правий фланг хрестоносців. Використовуючи багаторазову чисельну перевагу, туркам вдалося зім’яти полки християн, які, не витримавши потужного натиску противника, стали відступати.
Ситуацію виправили сили хрестоносців із особистих польських загонів короля, що знаходилися в центрі війська і використовувалися, як резерв. Польським лицарів вдалося зупинити противника, що люто атакував, та вирівняти фронт.
А в цей час на лівому фланзі хрестоносцям вдалося відбити наполегливі атаки воїнів Аллаха, а після – успішно контратакувати і змусити їх до втечі.
Побачивши панічну втечу своїх передових загонів, османський султан в гніві кидає в бій свої нові війська, в число яких входили елітні частини яничарів, що відрізнялися неймовірним фанатизмом і нелюдською жорстокістю.
Запекла битва розгорілася з новою силою. На правому ослабленому фланзі хрестоносців з п’яти полків чотири були повністю знищені.
Сили християнських воїнів танули, тоді, як мусульмани продовжували наполегливо йти в атаку нескінченними хвилями. І знову, завдяки залізній стійкості і відвазі, удача сприяла хрестоносцям. Ціною неймовірних зусиль і напруги сил, християнам вдалося знищити лютий натиск шалених яничар і змусити мерзнути та відступати.
Атака польських лицарів і героїчна загибель короля Владислава
Побачивши відступаючих турок, король Владислав прийняв рішення особисто повести в атаку свій загін, що складався із 500 польських лицарів. Очевидно, заграла, закипіла молода кров, прокинувся бойовий дух його батька короля Ягелло, і бажання здобути особисту славу й шану на полі битви.
З криком: “Мурад! Тремти від страху! “, Владислав на чолі польської хоругви, закутих у залізо польських шляхтичів, кинувся в бій, сподіваючись в лихій кавалерійській атаки полонити самого турецького султана.
Молодий король, який перебував на вістрі атаки, зі списом наперевагу на повному скаку врізався в стрій яничарів, намагаючись прорватися до ставки Мурада.
Однак, на жаль, сили були нерівними. Яничарам, не рахуючись із численними втратами, все ж вдалося оточити загін відважних польських лицарів. Їм пощастило ззаду зарубати коня Владислава і вибити його із сідла.
Цілим натовпом яничари з диким криком накинулися на поваленого на землю короля, після чого один з османських яничарів відрубав Владиславу голову і насадив її на вістря списа. З польських лицарів, які кинулися в атаку разом зі своїм монархом, ніхто не вижив – всі воїни відважно склали свої голови на полі битви.
Битва не скінчилася смертю короля, кровопролиття тривало більше доби! До наступного вечора хрестоносці наполегливо відбивали натиск мусульман і робили відчайдушні спроби відбити тіло свого короля.
І тільки тоді, коли від війська хрестоносців залишилася буквально жменя воїнів, вони припинили бій і з боєм стали відступати через пагорби, намагаючись відірватися від переслідувань противника.
Після битви султан Мурад наказав забальзамувати голову короля Владислава і потім ще довго показував її своїм гостям, вихваляючись своєю перемогою.
Тіло короля Владислава так і не було знайдене, що згодом породило безліч чуток і легенд про його незвичайний порятунок і наступні героїчні подвиги.
Владиславу III, королю Польщі та Угорщини в день його загибелі на полі бою виповнилося всього лише двадцять років!
На честь героїчної смерті короля під містом Варна, Владиславу III було присвоєно прізвисько Варненчик (в польській транскрипції Warneńczyk, що означає Варнійский). Владислав III в шлюбі не перебував і нащадків після себе не залишив.
Польський хроніст Ян Длугош так писав про молодого короля:
«Під час походу на турків, який він (Владислав) очолював, коли лютувала війна, коли всюди панував страх і було безліч ворогів проти жмені його військ, коли волали до милосердя Божого, він не рахуючись із власною безпекою та загрозою всьому війську, не покинув своїх (воїнів). Ніхто навіки і ніколи не побачить більше католицького і святого правителя, який ніколи не приносив шкоди жодному з християн. Святий цар і другий ангел на землі, він прожив як вдома, так і на війні незаміжнє цнотливе життя … ».
Пам’ять про загиблого короля
У Болгарії з вдячністю і повагою ставляться до подвигу короля Владислава. У 1935 році на одному з курганів, що знаходиться на полі битви, на честь загиблого монарха був побудований меморіальний пам’ятник-мавзолей.
Крім цього, його ім’ям названа одна із головних вулиць Варни – Бульвар Владислава Варненчика, а також північно-західний район міста – Владиславово. До того ж, ім’ям короля в 1921 р. було названо болгарський футбольний клуб Владислав Варна.
У 1906 р. в Краківському кафедральному соборі святих Вацлава і Станіслава було встановлено символічний надгробок – кенотаф із зображенням юного короля.
У мистецтві темі битви під Варною та героїчній загибелі короля Владислава присвячено безліч літературних творів, а також численні картини та гравюри.
Так в битві під болгарським містом Варною героїчною смертю загинув наймолодший із польських королів Владислав, прозваний Варненчик, що покрив своє ім’я гучного лицарської славою, що пройшла через століття і залишилася в пам’яті поколінь.
Сергій Розумний
Стилістична редакція – StudentPortal.pl
